Свято
" І на тім рушникові"
Мета:викликати в учнів інтерес до історичного минулого;
Мета:викликати в учнів інтерес до історичного минулого;
пробуджувати пізнавальні інтереси до вивчення художніх промислів українського
народу; формувати почуття прекрасного у вишивках; збагачувати мовленнєвий
склад; виховувати національну самосвідомість, інтерес до народних традицій,
культурної спадщини українського народу.
Обладнання: різні стародавні і сучасні рушники; на стіні плакат:
«Хата без рушників – родина без дітей»; запис на диску «Пісні про рушник» А.
Малишка; хліб на вишитому рушнику; магнітофон.
Місце проведення: святково прибрана зала.
Учасники: учні 4–А
класу. Звучить музика, до зали заходять
діти в українському строї, хлопчик і
дівчинка з хлібом на вишитому рушнику.
Хід свята
Ведуча: Віддавна,
з незапам’ятних часів,
Красою невмирущого надбання.
Немов зворушливий народний спів,
Дійшло до нас мистецтво вишивання.
Ведуча: Стелилося звичайним полотном,
Вкривалося барвистими стібками,
З якими і дійшло до нас воно,
Вбережене дбайливими руками.
Ведуча: Несуть
нам зараз щастя рушники,
Добробут вистеляють скатертини,
І пошивки вкрашають подушки,
Втішають око вишиті картини.
Сорочки, сукні, блузи, пояси,
Ведуча: Навіть
з тканини зроблені пакунки,
Враз набирають справжньої краси
Від вишитих руками візерунків.
Учитель: Український
рушник прийшов до нас з давніх часів. Як багато промовляють вишиті рушники до
нас! Колись без вишитого рушника не обходилось жодне свято в родині. Що ми
знаємо про рушник? Яке його призначення в українському побуті? Рушником
накривали хліб на столі. Хліб і рушник – одвічні людські символи добробуту і
багатства. Хліб, сіль на вишитому рушникові – то висока ознака гостинності
українського народу. Рушник на стіні – це давній наш звичай. Не було в Україні
хати, яку б не прикрашали рушниками. Хоч би як убого судилося жити сім ї, але
хата палахкотіла багатством кольорів рушників. Саме рушник був обличчям оселі.
Тож давайте розпочнемо наше свято про українські рушники!
Дівчинка в українському вбранні
Добрий день вам, добрі люди! Хай
вам щастя – доля буде,
Не на день і не на рік,а на довгий – довгий вік.
Хлопчик в українському вбранні
Ми гостей своїх стрічаєм круглим, пишним короваєм.
З рушником берем таріль,коровай кладем і сіль.
Шанобливо сіль підносим і, вклонившись, щиро просим
« Любий гостю наш, приймай і рушник, і коровай».
Пісня « Ти стелися рушничок»
Дитина: У нас сьогодні, наче, вечорниці
Милують око диво –
рушники
Дівочий сміх лунає
у світлиці
Як добре, що є
звичаї такі.
Дитина: Збиратися разом, співати, погуляти,
Про Україну – неньку
розмовляти.
Дізнатись більше про
традиції, обряди,
Культуру та історію ми
завжди раді.
Дитина:
Скільки багатства у нашого народу!
В криниці мудрості не
висиха вода.
Свято шануються закони
роду.
Душі народної скарбниця
не згаса.
Дитина: А мова наша, рідна мова.
Чи то не золото, не
скарб?
Вона, мов гілка калинова
–
Красою вабить і цілющий
має дар.
Дитина:
А як же не згадать про пісню –
Сумну й веселу, радісну й
тужну.
Вона то у блакить зрина
небесну,
То серце наше крає від
жалю.
Дитина: Не вистачить нам ночі, мабуть,
Щоб_розказати_про_всі_оті
скарби
Адже сьогодні ми прийшли
сюди,
Щоб розповісти вам про
рушники.
Пісня «Вишивала мама рушника»
Ведуча:
На землі великій є одна країна:
Гарна, неповторна, красна,
як калина.
І живуть тут люди добрі,
працьовиті.
І кажу, до речі, ще й
талановиті.
Ведуча:
Землю засівають і пісні співають,
Вишивають гарні барвисті рушники.
На бандурі грають і вірші
складають
Про ліси і гори, луки і
сади.
То скажіть же, діти, що це
за країна?
Ведуча:
Наша Україна!
Ведуча:
Що таке Україна. за віконцем калина,
Тиха казка бабусі, ніжна
пісня матусі,
Дужі руки у тата, під
тополями хата,
Під вербою криниця, чистім
полі пшениця.
Стіл дубовий в хатині і
рушник на картині.
Ведуча: Ми дуже славим весь наш край
І любим Україну,
На рушнику зелений гай,
І
вишиту калину
Ведуча: Рушник! Як
багато промовляє нам це слово! Без рушника
не обходяться ні в одній сім ї. Він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» - ручник,
тобто рушник. Ним витирають руки і посуд, ним накривали діжу з тістом, спечені
паляниці, пироги. З рушником зустрічали шанованих гостей, замотували
новонароджених, стелили під ноги нареченим. На щастя – долю давала мати синові
рушник, коли виряджала в далеку дорогу, або на війну. З рушниками проводжали в
останню путь. Рушники вишивають і хрестиком, і гладдю. Рушники різних регіонів
України різняться кольорами і візерунками. Але, особливо, гарні рушники вишиті
червоними і чорними нитками. Бо червоний колір – то колір калини, краси і
любові, щасливої долі. А чорний – це колір землі нашої родючої, колір смутку,
журби за рідною стороною. Недарма старі люди кажуть – горе з радістю
переплітаються.
Дитина: Здарувала мені мати рушничок в дорогу.
Завернула
хлібину в нього і мовила:
«На, руш, благословляю».
А доріжка із квітів ніби до
серця мого промовля:
«Не заблукай у світі,дорога
додому най буде легка,
Як пісня для душі – зацвіте
оте вишиття.
Дитина: Рушники – це одвічні обереги неба, ними
треба дорожити
І все про них знати треба!
Рушник і хату прикрашає,
Рушник в дорогу споряджає,
рушник з народом був віки,
Тож тчімо й вишиваймо для
роду рушники!
Дитина:
Доріжки ненька білі вишивала.
А заполоч блакитну з хвилі
брала,
Із клубочка свого серця –
жар червоний,
З пасма ночі та із смутку –
Хвилю чорну.
Пісня
Ведуча: Крізь
сторічну даль,крізь журбу і печаль
Бабусин рушник до мене прийшов
І мені приніс щебетання
птахів,
Мрії і жагу, солоність
бабусиних сліз,
Ведуча: Розвісила
бабуся рушники, хоч каже дехто:
«Вже виходять з моди»,
Та чую я , як б’ється із
віків
Минуле мого рідного народу.
Ведуча: В
гарячих візерунках пломенить
Пролита кров за правду і за
волю,
І кожна нитка райдужно горить
–
Розказує про України долю.
Ведуча: Розвісила
бабуся рушники –
І ожили на рушниках віки,
Запахли в хаті трави, квіти.
Вони зі мною стали говорити.
Танок з вишитими рушниками
Дитина: Скільки вас
і які, України рушники?
Рушничок для дитини. Рушники
на всі дні.
Рушничок для хатини,ще й
весільні рушники.
Рушники для недолі. Рушнички
для малят.
Рушнички барвінкові,д ля
веселих всіх свят.
Дитина: Рушнички всі
в узорах;і рушник на щодень,
Різнобарвні в кольорах, ще й рядочки з пісень.
Рушники України – для
обличчя і рук,
З ними діти зростали, брали в світ в дні
розлук.
Дитина:
Скільки ви, українки,із квіток і рослин
Змайстрували в зазимки
рушників для родин!
На весь світ розіслали всі
узори
Рушники не для слави, рушники
для душі.
Дитина:
Рушник мені подарувала мати.
Щоб я не смів ту землю
забувати,
Де їв хліб – сіль і знав
солоний піт,
І перші смутки, серцю
невідомі,
Із багрянцем зорі біля воріт.
Дитина: На моєму
рушничку квіти, як у квітничку:
Ружі, сон, лілея біла,а на
мак ще й бджілка сіла.
Бджілка – бджілонька мала мед
для мами принесла.
Дитина:
Веселкою сплелися кольори
На рушничку твоєму, наче
доля.
На нім – тобою прожиті роки,
Усі достоту, з радощами й
болем.
Усе на нім: вечірняя зоря,
І росами умите раннє сонце,
На нім і сльози, й посмішка
твоя,
Хатинка рідна і твоє
віконце.
Ведуча: В народі казали: «Хата без
рушників, що родина без дітей»
А які ще приказки, прислів’я про рушник
ви знаєте?
- Рушник на кілочку, хата у віночку.
- У коморі сволок – на ньому рушників
сорок.
- Не лінуйся, дівчинонько, рушники
вишивати – буде чим гостей шанувати.
Бо й справді, за давнім звичаєм, як
тільки у родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалась про рушники.
До їх виготовлення привчала і свою доньку. Кожній матері хотілось, щоб про її
доньку пішла добра слава.
Сценка (мама і
донька)
Мати: Ну що ж, донечко, прийшла і твоя
пора – вчитися вишивати. Бо як будеш іти заміж, то треба багато рушників, щоб
люди бачили, яка ти у мене працьовита дитина.
Донечка: Добре, мамочко, буду вишивати.
Ведуча: А
дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею.
Дівчина: Та спасибі тобі, моя ненько,що будила мене
раненько,
А я слухала,
вставала рушнички пряла.
По тихому Дунаю білила,по
сухому бережечку сушила.
Мати:
Тримай хаточку, як у віночку,і рушничок на кілочку.
Тримай відерця всі
чистесенькі і води всі повнесенькі.
Прийдуть зовиці водиці пити
, будуть тебе, моя доню, хвалити.
Дівчина: Вишиваним
рушничком стіни прикрасили.
Подивись, як у нас гарно,
матусенько мила.
- Мамочко, а в охайній хаті і
пісня лине красиво.
Ведуча А ви знаєте, що рушники називали по –
різному, залежно від їх призначення?
Ведуча: Стирок – для посуду, лав, столу, діжі з
тістом. Утирач – для рук і обличчя.
Ведуча:
Повивач – замотувати дітей.
Покутник – для оздоблення стін і покуті,
Ведуча:
Божник – для ікон. Плечові – для сватів. Весільні – для обряду весілля.
Ведуча:
Та багато інших. Діти, а що означають квіти на рушниках?
Ведуча:
Калина – символ краси,
жіночності. Дуб – символ мужності, сили.
Ведуча:
Дуб і калина – нероздільність краси і сили. Виноград – символ сім ї і
родини.
Ведуча:
Мак – невмируща пам'ять. Лілія –
дівоча чистота, порядність.
Дитина: І на лузі, і в садочку ,іу полі, і в лісочку
–
Скрізь у закутках природи,
водять квіти хороводи.
Ніби танець квіт очковий,
рушничок наш веселковий.
Біле поле полотняне, рівно ткане, чисто
пране.
Дитина: А по ньому голка ходить за собою нитку
водить.
Покрутиться так і сяк –
зацвіте червоний мак.
Зазирне і там, і тут –
волошечки зацвітуть.
Застрибає навпрошки
–зажовтіють колоски.
А пройдеться поволі –
зарясніють листки в колі.
Біле поле полотняне, рушничком
барвистим стане.
Пісня
Ведуча: Де веселкою
день виграє, куди сонячний промінь сягає,
Український барвистий рушник
свої крила у даль простягає.
В ньому барви веселі й сумні,це
життя, його дві половини,
Де і радість, і смуток сплелись,
мов у кожної долі дитини.
Українські мої рушники – це
натруджені в праці роки,
Де надія й любов мов дива.
український рушник,
В тобі сила жива!
Ведуча: А як у цей день
не згадати про вишиту сорочку – одяг – оберіг, який споконвіку вишивали дівчата
своїм нареченим, жінки – чоловікам, матері – синам. Вишита жіноча або чоловіча
сорочка додає тому, хто її носить сили, здоров я, краси. Це оберіг від недобрих
очей, від поганих доріг.
Дитина:
Вишиванка – дитинча кирпате, що квітки зриває в перепліт,
Материнські ласки, усміх
тата, прадідів пророчий заповіт.
Дитина:
Вишиванка – писанка чудова, звізда ясна, співи та вертеп,
Вишита сльозою рідна мова і
дорога через степ.
Дитина:
Вишиванка – символ Батьківщини, дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
світло і тривоги у вірші.
Дитина:
Узор вручну, широка планка, легенький запах ковили,
Моя сорочка вишиванка, вся
ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки, степ,
простори, по лівій й правій стороні.
Червоно – чорні всі узори,
мережок ряд на полотні.
Ведуча: Українські вишивки – сорочки і рушники. Вони пройшли
крізь віки, вони і нині символізують глибину безмежної любові до людей, до
всіх, хто не черствіє душею.
Ведуча: Згадаймо наших мам і бабусь – невтомних трудівниць і майстринь, які за своє життя
так багато вишили рушників і серветок,
сорочок і доріжок, скатертин і наволочок, подушечок і портьєр. Немає,
мабуть, жодної родини, де б не милували
око ці вишивки, а, особливо, рушники.
Дитина:
Поки живе чоловік й вишиває жіноча рука,
Буде жити довіку рушник і
чарівна його красота.
Дитина:
Є відкриття, яких не вкрила мгла
Нехай минуть віки,
тисячоліття.
Та шана хлібу, різнобарвність
рушника
Залишаться безсмертними
навіки.
Ведуча: А на прощання хочеться сказати,
Шануйте, друзі, рушники,
Квітчайте ними свою хату,
То обереги від біди.
Шануйте ті, що дала мати,
Готуйте дітям з чистої роси,
Щоб легко їм в житті здолати
Похмурі та скрутні часи.
Шануйте, друзі, рушники!
